По мотивам «Вспомним друзей ушедших»

Аналитика и публицистика

Неоднократно, и не только я один, предлагали организаторам этого радиолюбительского мероприятия провести корректировку его Положения, чтобы память об ушедших коллегах не осквернялась, и не превращалась в эфирный хаос.

В соответствующем разделе на сайте можно прочитать комментарии к этим так сказать соревнованиям, в которых радиосвязями почитают память ушедших коллег. Чем больше связей, тем больше памяти и почитания. Но сами организаторы не почитают даже ныне живущих и здравствующих, забывая прислушиваться к их мнению и советам.

Свой комментарий старался писать корректно и доходчиво. «Как радиолюбитель с большим стажем и опытом скажу, что идея этих соревнований превосходит их реализацию. Так бывает, когда за разработку Положения берутся не квалифицированные или амбициозные люди, имеющие при этом конфликт интересов. Говорю так, поскольку знаю ситуацию изнутри.

Принцип «уступи частоту» звучит красиво, но на практике приводит к потере большого количества связей. Услышав новый позывной жду, когда оператор окончит связь чтобы его позвать. Но бесполезно, он уступает частоту и исчезает в неизвестность. Связь потеряна. На частоте остаётся уже сработанный корреспондент, который тоже уступит кому-то частоту.

Теоретически, можно оставаться на этой частоте с меняющимися корреспондентами и сработать со всеми участниками. Но тут другая проблема. Участников не разделили по мощности 100W. Работающего на одном трансивере всегда перекроет киловатник. Как видим, спортивного здесь очень мало, но потраченных нервов и усилий достаточно много. Меняйте Положение, господа».

Мой комментарий был шефом клуба прочтён и оперативно разослан для ознакомления «своим людям» то есть активистам клуба с припиской «Привіт від штатного критикана». Таким словом меня ещё не перекрещивали, поэтому собрался с мыслями и написал ответ.

«Критиканом мене може називати лише виходець з далекого радянського минулого, коли було заведено слухати розкривши рота і мовчки коритися. Совок давно минув, але совкова психологія у багатьох ще залишилася.

Вболіваю за обласне і національне радіоаматорство не менше за всіх вас, але не мовчу, а пропоную конкретні реальні кроки. Повірте, я не один так думаю, просто більшість звикла мовчати і коритися. На цьому ви граєте, але на жаль не зовсім чесно.

Не треба робити з мене ворога і критикана. Не має значення, член я клубу чи ні, але ж я корінний вінничанин, радіоаматор, ваш колега по захопленню, не сьогоднішній, і навіть не вчорашній. Маю певний досвід, як позитивний, так і негативний.

Тому й хочу допомогти, підказати, пробити цю стіну байдужості і непорозуміння, яку ви збудували між "своїми" і "чужими". Не ЛРУ розділила українських радіоаматорів, а містечкові клуби на кшталт ВОСТР. Не можуть радіоаматори країни не бути членом національної радіоаматорської організації. Але ви створили такий прецедент. І що далі.

Молоді нема, обласні гуртівки закриваються, в змаганнях ЮТ Олександра Бали наші юніори участі не беруть, бо їх нема. За молодь іноді працює сам Аркадій. Можете зачитати цього мого листа на зборах, якщо будуть, без купюр. Можете називати мене як заманеться, але ви перебуваєте в замкнутому колі і не хочете сприймати реальність і дружніх порад тих, хто знаходиться за межами цього замкнутого кола.

Цьому колу не дає розірватися лише одна людина в середині, яка тисне на всіх своїм авторитетом, але мало хто знає його справжню історію.

Я завжди підтримував і намагаюся підтримати вінничан у їхніх спортивних заходах, але коли бачу що щось не так, не мовчу. Хіба це моя провина, чи я протиставляю себе іншим, зовсім ні. На цьому мабуть все, що хотів сказати. Про обіду я вже мовчу.

Бувайте здорові!

Хай щастить!

Юрко UT5NC

 


 Информационный партнер:  Мариупольский радиоклуб Маррад