Треба негайно відновлювати гуртки радіоелектроніки

Работа с молодежью

Треба негайно відновлювати гуртки радіоелектроніки в Україні – Володимир Леліков

Такої думки керівник трьох гуртків радіоелектроніки на Кіровоградщині (в Помічній, Новоукраїнці та Олексіївці) Володимир Леліков. 

 
Народився він 1958 року в селі Піщаний Брід. Після закінчення Одеського політехнічного інституту працював на підприємстві “Радій”: спочатку інженером, пізніше провідним інженером в конструкторському бюро. Фах був пов’язаний з військовою справою.
Сьогодні таких, як він, в Україні одиниці. Маючи невисоку зарплатню, він безкоштовно проводить заняття гуртка радіоелектронного конструювання для школярів. Діти вчаться паяти та користуватися вимірювальними приладами.
 
 
– Пане Володимире, як давно викладаєте для дітей?
 
– Я ще школярем відвідував радіогурток в Будинку піонерів. Пізніше вступив до Одеського політехнічного інституту. Гуртки почав вести з 1978 року, коли навчався на третьому курсі.
 
 
– Чи складно вивчитися на радиста?
 
– Гуртки радіотехнічного профілю є найскладнішими. Такими ж складними, як космічна техніка та авіація. Радисти – це технічна еліта. Потрібно вивчити дуже великий об’єм матеріалу, щоб стати радистом. Це не професія – це спосіб життя.
 
– Чому важливо вчити дітей радіоелектронному конструюванню?
 
– Для того, щоб стати інженером, потрібно мати особливий спосіб мислення. Працювати над цим треба з дитинства. Діти, починаючи з 8-10-річного віку здатні освоювати та розвиватись. Людина старше 14-15 років уже не так засвоює інформацію, бо міняється пізнавальна діяльність. До 14 років йде пізнавання світу, а після 14 – соціалізація.
 
– Скільки таких гуртків у нашій області?
 
– Торік ми їздили на республіканське змагання по радіоконструюванню. Там начальник лабораторії радіоелектроніки та радіозв’язку повідомив, що в Україні таких гуртків 152. В області станом на позаминулий рік радіогурток був один, яким керував… У Помічній цей гурток відновився. Керівник гуртка — на сьогодні професія рідкісна. Натомість українська промисловість гостро потребує кваліфікованих робітників, інженерів. У школах зруйнована система трудового навчання. В більшості шкіл Добровеличківського району обладнання збереглося, але діти на ньому не працюють. Займаються переважно в’язанням, бісероплетінням, шиють лялькам одяг тощо. Такі заняття неабияк обурюють хлопчиків. Робити щось серйозніше – зась. Особливо зруйнована система технічної творчості. Діти сьогодні руками працювати не вміють. Це наслідок руйнації уроків трудового навчання. На підприємствах працюють люди передпенсійного віку. Все тому, що освіта не допрацьовує.
 
– Чи достатньо забезпечені ваші три гуртки (Новоукраїнський, Помічнянський та Олексіївський) на сьогодні? Що потрібно для навчання дітей?
 
– Гарні умови на сьогодні лише в Новоукраїнці. Там ставлення до предмета зовсім інше. В Помічній потрібні матеріали для обладнання робочих місць. Підійдуть навіть списані меблі. Якщо люди готові надати листи ДСП, то я для дітей зроблю ці столи зі жменею саморізів. Необхідні інструменти, бо їх один комплект на три гуртки, який я з собою вожу в сумці. Найперше, потрібно гарне приміщення. Мінімум 45 квадратів та 12-15 квадратів підсобки. Потрібні вимірювальні прилади, щоб обладнати робочі місця. Також для роботи необхідна витяжка та освітлення. Якщо це буде, то я зможу викладати дітям і авіамоделювання. Обладнання згодиться всіляке. Потрібні паяльники. Навіть перегорілі підійдуть. Дуже велика потреба в радіодеталях. Раді прийняти стару відпрацьовану, непотрібну апаратуру. Ми її розбираємо та повторно використовуємо деталі. Необхідне для нас обладнання може бути на підприємствах, які переобладнуються на сучасну техніку, а стару викидають.
 
 
– Чи вигідно вчити дітей радіоелектроніці?
 
– Зарплата керівника гуртка бажає кращого. Займаючись з дітьми, я отримую півтори ставки – близько 4 тис. гривень. Знайома працює прибиральницею на вокзалі і отримує 5 тис. гривень. Моя ж робота має дуже великий клопіт.
 
Дітей потрібно заохотити, щоб вони прийшли в гурток. Навчати їх потрібно так, щоб це було для них посильно та цікаво. Коли я збираю гурток, найперше я питаю в учнів: “Ви Україну любите?”. Звісно, вони відповідають “так”. Далі я їм розповідаю, що сьогодні країна в небезпеці і ця небезпека полягає в тому, що дуже мало працівників у галузі радіотехніки. Їх гостро потребує промисловість, а від недостатності кваліфікованих інженерів неабияк страждає армія.
 
До 1990-х років радіоаматорів було досить багато. В більшості позашкільних закладів були радіогуртки. Цікава деталь: найбільше гуртків радіоаматорів було в Донецькій та Луганській областях. Зараз їхні вихованці активно залучені до війська супротивників на сході України. Один з моїх гуртківців знаходиться в монастирі в Одеській області. Нещодавно він мені прислав відеоролики ефірів донецького телебачення про діяльність радіоаматорів та їхній вплив на боєздатність супротивника. Маю сказати, впливають вони дуже позитивно.
 
– То що ж потрібно, аби в Україні побільшало таких спеціалістів?
 
– Щоб посилити нашу обороноздатність, потрібно негайно відновлювати радіогуртки для дітей. Треба вчити викладачів, які зможуть їх вести. Нинішні керівники — пенсійного або передпенсійного віку. Це покоління відходить.
 
Дмитро Семенюк
 


 Информационный партнер:  Мариупольский радиоклуб Маррад